Притаманно людині постійно в житті помилятись:
То піднятись по східцях нагору, то падати вниз.
Та не можуть усі, хоч для себе, у тому зізнатись,
Що насправді,він був не правий,але вчасно спинивсь.
І для цього чи вистачить розуму, сил та терпіння
Втамувати гординю і першим сказати: «Пробач»,
Всі помилки признати і жити за Божим велінням:
Не зломитись,не впасти,пройти крізь всі смуги невдач.
Чи засвоїть уроки, які піднесла в цей час доля,
Чи внесе корективи і визначить правильний шлях,
А чи буде й надалі ступати на граблі поволі,
Й пожинати бур’ян, що посіяв він сам у полях?
Якщо чесно, то не було ніякої.. В нас є автор в КП, який всі вірші пише анапестом.. Тут аж п"ятистопний.. Мені захотілось і собі спробувати. Перший рядочок в голові появився, а вже до нього тулила по змісту інші... Ось таке і вийшло...
Браво! Ви описали справжню силу духу, не ту яку зараз нам впарюють, перемога будь-якою ціною, а ту перемогу яка в правді. Перемога в битві яка відбувається в кожного з нас в серці і тому ця перемога вона вистраждана і навіки.