Україні кувалась доленька
З доль дітей її все життя,
Хтось утрапив у невідомість з них,
Притрусило їх те сміття,
Котре в них під ногами терлося,
Заважало вперед іти,
Воно ніби сховалось в термосі,
Збереглося й зрива мости.
Тож доводиться, ой, непросто їй,
Ріки крові щоб подолать,
Хвора «ватою», мов коростою,
Котру довго ще лікувать.
Рознуздалася і бидлятина,
Хоче знов її залякать,
В сріблі-золоті вся украденім,
І в Кремлі сидить світу кат.
Удовина сльоза пекучая,
В матінки, мов полин, гірка.
Той, хто маятник війн розкручує,
Теж отримає по руках.
Отож віриться, Бог ізглянеться,
Щастя-долю ще спустить їй,
Сталь душі її не розплавиться
Серед надто складних стихій.
Й Україна свою доріженьку
Віднайде таки, відшука,
І закінчиться чорна ніченька.
Україні ж жить – у віках!
23.11.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
