Я йшла молодим лісом, вдихала запах прілого листя, хвої і моху. Мрячив дощ та на душі було тепло, бо я ступала поміж дерев посаджених моїми дитячими руками. Саме так, дитячими. Мені тоді було років дванадцять, не більше, коли я зі своїм двоє рідним братом Сашком на пару садили молоді саджанці сосен та беріз. Чому ми? Вочевидь, це мали робити наші батьки та вони поміркували, що діти також зможуть впоратись із таким фізичним навантаженням і були праві, бо ми це робили із задоволенням для себе.
І, от, мій ліс зустрів мене приязно та щедро обдарував осінніми грибами. Правда, білі майже не траплялись, все більше полячки, якими я поступово й заповнила свою корзинку. Та парочку білих грибів я таки знайшла і, що дивне, вони настільки мали білі шапки, що я здалеку прийняла їх за поганки, котрі потрапляли на очі доволі часто.
Із лісу я поверталась додому втомлена та у піднесеному настрої, бо ліс несе у собі цілющу енергію спокою, упорядковує думки та додає наснаги до життя.
11.11.19
світлина автора: Валентина Ланевич
І ми плануємо у нашому місті в суботу 500 жолудів висадити...
Цей твір, за відчуттями, - стан "назад в майбутнє"
Дякую щиро за наснагу! - вона знадобиться))
Спасибі Валю.Я теж в дитинстві садив ліс і не один рік.А тепер як подивлюся на оті дерева, приємно
згадати а на душі і радісно і сумно. Радісно що і я
не марно прожив роки на білому світі, а сумно бо
уявляєш дивлячись на цей ліс скільки ж води втекло.
Спасибі Валю.Гарно написала.Щастя Вам, надхнення й
вічноі молодості й краси.
З задоволенням прочитала,Валю, та й пригадала,як мені з учнями довелось на так званій виробничій практиці, рятувати від бур"янів шкілку, з якої пізніше дорослі висаджували дерева в лісі...
Так, в роки радянщини це було добровільно-обов’язкове задаволення, таке, як сапання, виривання буряків і т.п., ну, і, звісно ж, висадки молодих насоджень дерев. Хоч щось, що завжди згадкється із позитивом! Дякую, Валю!