Дрібненький дощик так тихенько,
Але упевнено іде.
Він мочить землю помаленьку
І не сховатися ніде.
Осіння ніч приймає варту
І темінь кутає цей світ,
Заходить подорожній в хату,
Промоклий плащ знімає з пліч.
А на столі пахуча кава –
Терпкий і ніжний аромат
І тріскотять в каміні дрова,
То ж не повернеться назад.
Назад туди у темну нічку,
І під рясний холодний дощ,
Де з темінню зміщалась мрячка,
Та й плащ промоклий вже як хлющ.
На кріслі він біля каміна
Тихенько буде спочивать...
І плед, поклавши на коліна,
Під тріск вогню собі дрімать.
Ой, Олексо, от за що я Вас поважаю, то саме за вашу тактовність. Ви для мене взірець, до якого мені ще рости і рости. І потрібно, мабуть , дякувати Богу, що Ви такий є в цьому Клубі поезії. Дякую Вам!
:16 :Браво Олю! Чудово!
Самій захтілося залізти на крісло й вкритись пледом..
І випити пахучого чаю з медом...
Та ледь всміхнутись до осені,що за вікном....
Ще порадіти й поніжитись сонячним світлом...