Сей листопад, як злодій на коні,
Він оббере до ниточки цю осінь.
Срібляста мряка зблисне у волоссі,
Як згадка про холодні, сірі дні.
Земля нап'ється сивого дощу
За день до того, як посипле з сита
Дрібні сніги зима несамовита.
І я печаль у небо відпущу -
Хай розгойдає горлицею вись,
Від сніговиці струшуючи крила.
Я чи не вперше осінь незлюбила!..
Думки, як пси побиті, розбрелись.
Цей до дірок затертий монохром,
І ця нависла над душею втома -
Так, ніби я відірвана від дому,
Як той листок забутий за вікном.
Мов пластилін, втрачає форму світ,
Піддаючись новим метаморфозам.
І паморозі біла целюлоза
Вкриває кисті закоцюрблих віт.
Сей листопад, як злодій на коні,
Він оббере до квітки, до травинки...
А там, гляди, і плазму неба вимкне -
І буде сніг.
Хоча Ви,Наталю,ніби цьогорічну осінь й не злюбили, та так про неї гарно написали,що я Вам нелюбов оту прощаю,бо ж для мене осінь - це радість і втіха...
Наталочко, Ваш вірш так ліг на душу,кожне слово в серце, особливо після мого останнього вірша. Дай Боже,Наталі пережити цей листопад.Я на це надіюся. Дякую Вам.
Я чи не вперше осінь незлюбила!.. - так, чи не вперше такий мінор у Вас несподіваний, люба Наталю - видать за снігом дуже заскучали скоро вже зима вірш