- Хочу бути, балярина, -залепетала моя маленька доцюня. -А я буду ґузін,-поклавши до ротика лінійку- таку собі імітацію ножа, пройшлася кімнатою на носочках старшенька. Вона, маючи рочок з невеличким , відразу стала "дорослою". Адже в неї з'явилася жива ляля-молодша сестричка. Обов'язки у такої дорослої та самостійної Алечки-бути біля мами. Вже добре знала, що не можна тиснути Масяню за щічки, пальчиком їй натискати оченята, розхитувати колясочку, голосно кричати...Та моя доросла помічниця прагнула допомогти.Не встигну вийти з кімнати, де спала щойно заколисана Масянька, як Алечка прожогом бігла до коляски, і стаючи ніжками на колесо, виривала малій з ротика пуфу*...А вечорами, коли з купелі виймалося рожевеньке немовлятко, то на розстеленій заздалегідь пелюшці, вже рівненько лежала і посміхалась голенька Алюшка. Їй дозволялося поплескатися у водичці Масяні і аж тоді звільнялося місце для сповивання сестрички...Минали дні, тягнулись місяці...В країні хаос, бандитизм, спорожнілі магазини. Треба було щось заробляти( плекаючи надію, що це допоможе, думала я тоді).І коли Масяньці виповнилось півтора року, мої квіточки пішли в дитячий садок.
Садочкове дитинство малюка завжди виражене яскравими спогадами.Там, за хвірткою садочка, вже починалася система, де ВСІ будуть Зайчиками і Сніжинками...Добре, хоч не в однакових костюмах. Вони здебільшого позичалися, робилися з підручного дрантя... Перебираючи домашній мотлох з одежі, натрапляю на весільне плаття і фату...все! Ви в мене будете найкращими Сніжинками ! І першими самотужки пошиті плаття були схожі на балетні пачки...Були свята з вишиваними за ніч сорочечками, костюмами з атласних штор ...А ще- розмови дітей про нянь та виховательок, жовтий ненависний суп і тиху годину...
гарно пишете. як-то кажуть, читається на одному диханні. щоправда, твір закінчився, а в мене, як у читача, лишився невтамований голод - чомусь оповіданнячко відчувається незавершеним, чогось у ньому не вистачає - ніяк не можу зрозуміти, чого саме. чи не вистачає більш чіткого мотиву, що спричинив написання, а чи просто оповідь надто швидко скінчилася... можливо, автор зумисне так побудував розповідь, щоб хотілось продовження
СУЛ відповів на коментар Ulcus, 18.10.2019 - 16:57
Дякую за прочитання.То дійсно незавершений твір. Віднедавна з'явилось натхнення спробувати прозу.То є своєрідний експромт.Далі буде.
