Для кожного в житті важлива школа
Й немає значення, у місті, чи в селі,
А потім потрапляєш в руки долі
Й пливеш життям, неначе на щоглі.
Вітри тебе шмагають звідусюди,
А ти один – без захисту вітрил,
Й бронею є для тебе власні груди.
І так – життя – не день, не два, не три.
Я теж колись навчалася у школі
В далекому між трьох ярів селі,
Не думалось мені й тоді, й ніколи,
Яка ж то доля випаде мені.
Пройшла усе, щоб долі підкориться,
Боялась недосвідченою буть.
Щасливого не мала материнства:
Для цього існувало десь табу.
А доля кликала: твори і не здавайся,
Ніхто за тебе шлях твій не пройде,
І долі виклики – то не кружляння в вальсі.
Я ж сподівалася на кращий завтра день.
Тепер я тут, куди послала доля.
Минуле ні закреслить, ні забуть,
Коли ж духовну відчуваю втому,
Папір і ручка – вірний атрибут.
І муза мені подругою стала,
Їй довіряю так, як і собі.
Слова у рими клею, мов кристали,
Купаємося з нею у журбі.
Бува, бере вона мене на крила,
Щоби з висот побачити буття,
Й душа моя, мов дивовижний прилад,
Крізь себе пропуска чиєсь життя.
І хай за полудень життя вже закотилось,
Та я, наперекір всьому, живу,
Й велика таїна мені відкрилась:
Уміть завжди триматись на плаву!
Ненависть не впускать у власну душу,
Себе цьому навчала і дітей:
Любити будь-кого себе не змушуй
І вкотре доля дивом зацвіте.
Живи, щоб соромно сумлінню не ставало,
Щоб каятись не довелось душі,
Й єство твоє добро лиш засівало,
Й нашіптувала муза ще вірші!
22.09.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
Гарний вiрш, Ганно. Досить мудра, всеохоплююча така розповiдь про буденнi i творчi шляхи. Точно ви вiдзначили, що треба бачити життя таким, як воно е, до усiх його особливостей слiд мати власне сприйняття.
Тiльки от у вас у 25 рядку слово "так" i у наступному 26 рядку це ж саме "так" - якось не зовсiм яскравий вигляд тодi. Може у 25 рядку тут вжити - "знов":
Знов подругою муза менi стала,
Iй довiряю так, як i собi.
Чудово, Аню! 
