Сідає сонечко-ген там далеко за горами,
освітлюючи ліс й долину золотими кольорами.
І вітер так легенько провіває,
на старій липі,ніжно листям грає.
І де не глянеш захована в селі краса,
що знов і знов показує чарівність мого села.
Ліси,що вбралися у різні кольори,
й річки,що додають селу краси.
Поля,що розмальовані теж в кольори,
наче мозаіка з зеленої,сірої і жовтої трави.
Ось знову вітерець бешкетник,що травою грає,
село моє приємною красою доповняє.
Поки я милувався і описував своє село,
на дворі стало зовсім вже темно.
У вікнах односельців сіяє світельце,
і разом світельцята в красі показують село усе.
Село вночі як чарівне квіткове поле,
теж сяє в різні кольри,що відвести очей не можеш.
Моє село,моя рідна батьківська земля,
тобою Угля мила зачарована моя душа.
