|
Калина
Ось уже й не плаче за мною калина… У далеких світах я її залишив, залишив, неначе якусь провину свою… Я любив її червоні спомини на світанні, неначе росинку в засіяному лані бажання, неначе ген життя, там, під небесами, там, під небесами, – де веселка причащала медовими устами, немов тая панночка, що пантрувалася моїми осиротілими кроками в забуття. Забуття увійшло в мою душу, наче спалах зорі на світанні – полином і чебрецем. Але тоді я ще не знав, що її червоні китиці, що так грайливо зваблювали усе птаство, зможуть пережитися. Пережитися часом, переказуватися вустами, перекидатися вітром, перекорюватися долею, перековуватися волею, перемагатися життям, переливатися щастям, переліковуватися надією, переломлюватися бажанням, перекопуватися споминами, перенаповнятися хвилюваннями, перенапружуватися чеканнями, перепалюватися мріями, пересвідчуватися зорями… Чому ж ми соромимося нашого забуття, ховаємося від нього, не признаємося у своїх переживаннях? Ми уже не віримо в радість небесну і навіть не сумуємо за небом, але радість земна, калинова, все ще залишається з нами… Народження і смерть мають одне походження, у них одна мати – природа. Забуття і пам’ять мають також одне походження, у них одна мати – людина. Жінка і чоловік також мають одне походження, у них одна мати – кохання. Ще поки можете, ще поки хочете, ще поки мрієте, ще поки пам’ятаєте, – посадіть калину… Чому уже не плаче калина за мною?
Ладо Орій Мова душі [Текст>: проза укр. та англ. мовами / Ладо Орій. – Житомир: Вид. О.О. Євенок, 2019. – 100 с. : іл. ISBN
#текст©PetroKukharchuk
#фото#©Петро Кухарчук, 02.10.2019, с. Хижинці, Вінницький район, Вінницька область
———————————————
МОЯ КАЛИНА
Заплач калинонько за мною,
Ще та, що батько посадив,
Нап’ються сльози чужиною,
Нап’ються вітром, що блудив.
Коло старенької оселі...
Самотня- плекана дощем,
Ох, леле, леле! Диким хмелем,
В душі зостався біль та щем.
Лише пташкам лишилась радість -
Переповита, мов слота,
І переспівана десь слабкість,
І пам`ять, леле, золота.
Тривога ляже до сердечка -
В ній колисатиметься вік,
Природа - мати й суперечка,
Кохання вічне - вічний лік.
Прийму причастя з небесами:
Веселка хилить корогви,
Тепло калини, наче мами,
В ній вічні Божі молитви.
Червоні спогади й чужина -
Солодкі грона в моїх снах.
Стара калина, мов дитина,
Любов’ю плаче в небесах...
(С) Леся Утриско
ID:
850227
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 03.10.2019 14:08:31
© дата внесення змiн: 03.10.2019 14:09:10
автор: Леся Утриско
Вкажіть причину вашої скарги
|
Обов'язково посаджу, Лесю! Ще раз... 
