Сплять коридори… Тихо-тихо…
І не дихають, звуки сховані…
Хтось пробіг – стукіт кроків, вихор
Розбудив їх, сном зачарованих…
Хтось прибіг… Можливо з побачення…
Хтось прийшов… робота затримала…
По стіні чиєсь відображення –
Тінь злодійкою в ліфт застрибнула…
У під'їзді коти закохані
Щось на вушко тихо вуркочуть…
Сплять сходИнки, днем натомлені,
Бо підошви вночі не лоскочуть…
На вікні засохле алое,
Дві герані – багатство сусідки…
Вона теж була молодою,
Та у вічність пішли її свідки…
А за стінами хтось посапує,
Хтось щасливими снами впивається,
В когось з ока сльозинка скрапує,
А комусь зовсім не засинається.
Коридори живуть сусідами,
І як ті, буває з’їжджають,
Вони плачуть самотніми вікнами
І поволі-поволі вмирають…
Таке життя... Гарний, хоч і сумний вірш. 
