Ми йдемо, залишивши літо,
У свої незвідані світи.
Осінь малює картину, розмаїто,
А ми крокуємо до омріяної мети.
Круті стежки залишились за нами,
Сонце промінням зігрівало нас.
Квіти встелялись пелюстками,
Життя шаріло від прикрас.
Десь вдалині видніються міражі,
Вечірні зорі вказали на шлях.
День малював незбагнені вітражі,
Проклав стежину в бурштинових полях.
Ось і дійшли ми до золотистої межі,
Де в осінь втекло тепле літо.
Вже відлетіли у вирій, прудкі стрижі,
А ми знайшли кохання, що осінню зігріто.
