Наступає найгірший ворог,
Він у кожному русі і жесті,
Він народжує в розумі морок,
Він лишає незайманих честі.
Він підступно ступає на землю
І отруює стопами воду,
Я його не люблю, неприємний,
Він руйнує собою природу,
Його нам з молоком підливають,
Що зростає у грудях людини,
Нас з ним разом тендітно плекають ,
Поки ми ще у тілі дитини.
Нам говорять, що ми не найкращі
І, що гірші сьогодні за когось,
Кажуть, є в світі душі пропащі,
Кажуть, щоб побоялися Бога.
Нас руйнують, коли ми ростемо,
Кажуть, глянь як он хтось там сміється,
Кажуть, завтра, ще мить, зацвітемо,
А життя ж навіжено несеться.
Хто сказав тобі, мила людино,
Що ти маєш робити сьогодні?
Щоб не бути собою, єдина,
Й не сягнути думками безодні?
Нині вірить нікому не можна,
Бо чекає на помислим крах,
Гріх не знати ту правду безбожну,
Що найгірший наш ворог – це страх.
22.06.19
2-09
ID:
847929
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 12.09.2019 01:32:07
© дата внесення змiн: 12.09.2019 01:32:07
автор: Марта Миколаївна
Вкажіть причину вашої скарги
|
