Моєму серденьку тебе не вистачає,
Хто не любив, тому це не збагнуть,
Коли душа чекає і страждає,
І ніч, не ніч, і не дають заснуть,
Думки про тебе, мріі, сподівання,
І розривають серце почуття,
Коли в душі пала п"янке кохання,
Хоча позаду півжиття.
Хоча в душі ще теплиться надія,
І сни пророчі сняться кожну ніч,
А серденько, про зустріч нашу мріє,
Ну чим йому зарадить ,.. чим зігріть?
Зігріть зуміє тільки зустріч наша,
Коли у очі ніжно зазирну,
Й розтане туга в серденьку від щастя,
Й зустріну знову я свою весну.
І сонце знов веселкою заграє,
І пісню заспівають солов"і,
Я розповім, як я тебе кохаю,
Про почуття повідаю своі.
А ти усмішкою тоді мене зігрієш,
Запалиш сонце у моі душі,
А поки що одні лиш моі мріі,
І сповнені бажань моі вірші.
Вірш, мов пісня дзвінко лунає
Душа щебече про свою любов
Відчутно вона п'янить, зігріває
Надмірно бентежить у серці кров!
Кохання Вам до без краю!!! Обов'язково
взаємного!
Я в заповіднику не полюю.
А взагалі то ці переживання адресовані не мені а моєму ЛГ.
Але я дуже вдячний Вам за розуміння мене і мого ЛГ.
Щастя Вам, натхнення і отого самого святого, ЛЮБОВІ.