Прокинувся від сну осінній ранок,
А сонце ще дрімає поміж хмар.
Заплутався в ярках блідий серпанок,
А вітер із спросоння туман гнав.
Ранковий настрій осені подібний,
Змінити може сонця промінець.
Та настрій цей осінній, непогідний,
Так схожий на зів"ялий пагінець.
Дзвінок ранковий вирішив все зразу,
І не було там безліч зайвих слів,
Він просто зупинив душевну кризу,
І як завжди, уміло це зробив.
Ось за вікнов посіялася мжичка,
Чомусь тепер порадувалась їй.
Хоч той дзвінок - мала така дрібничка,
Посіяв радість у душі моїй.
У кожного в душі є своє сонце,
Не треба на всяк випадок тримать.
Зберіть його тепло в свої долоньці,
Щоб людям щиросердно дарувать...
Нащо чекать, поки те сонце згасне,
Коли похмурі дні все заберуть,
Хай у серцях живе це сонце ясне,
А промені його - тепло несуть...
Надюшко, нехай велике сонце Вашої душі ще довго зігріває всіх навколо. Чудовий вірш. Правду кажуть:- Чим більше любові віддаєш, тим більше отримуєш взамін.
Дуже гарно. Особливо:
У кожного в душі є своє сонце,
Не треба на всяк випадок тримать.
Зберіть його тепло в свої долоньці,
Щоб людям щиросердно дарувать...
Чудово, Надійко!
У кожного в душі є своє сонце,
Не треба на всяк випадок тримать.
Зберіть його тепло в свої долоньці,
Щоб людям щиросердно дарувать...
Я Вам це вдається зробити! Успіхів Вам, Надійко!
У кожного в душі є своє сонце,
Не треба на всяк випадок тримать,
Зберіть його тепло в своі долонці,
Щоб людям щиросердно дарувать...
Мабуть краще і не скажеш про оте покликання нести
людям добро. Гарно, дуже гарно.
Щастя Вам, натхнення й любові.