Я так далеко полинув у думках,
літаю я у них як в небі птах.
І спокою від них немаю-вдень і вночі,
думки керують мною у житті.
Думки вже тиснуть тіло до землі,
а що сказати-як моїй душі.
Під ношею думок я ледь іду,
в думках себе питаю-чому я так живу.
Шукаю відповідь і знову поринаю у думки,
не помічаючи пірнаю в них до глибини.
І глубина ця мене не відпускає,
у них тіло тоне й душа теж потопає.
Так хочется відкинути ці вже думки,
так хочется вже легкості і чистоти.
Щоб зайва тяжість відійшла,
щоб в думці була тільки сімя.
Думки всі зникли-сталась дивина,
думка лишилась-як там сімя.
І покотилося-про сімю нові думки,
а потім як мої там дітлахи.
І сніжним комом набралися думки,
знову ця ноша утворилась на душі.
Думки мої думки,куди вас вже подіти-
чи кинути з гори,чи у річці утопити.
