Я вже стільки днів живу не думаючи про тебе, пишу на папері не про тебе,
Здається осінній вітер відніс усі думки геть.
Напевно, мені краще залишатись собою
І продовжувати плакати разом з дощем.
Моя історія не схожа на твоє життя.
Ти зміг би зробити цей день простим...
Знаю, ти, як і я, загубився серед вулиць міста.
Сьогодні ми просто чекаємо, коли прийде час вступити в гру.
Ти не повинен хвилюватися за мене.
Ти там, де повинен бути.
Не дозволяй своєму серцю думати інакше,
Тому що помилку так запросто вчинити,
Тому що можна й далі жити так, як зараз.
Тож не дозволяй своєму серцю думати інакше.
Чи пам'ятаєш ти хто залікував вперше твої рани?
Пам'ятаєш, як боляче було залишитись покинутим?
Так, ти вже давно про все забув. Я теж.
Думала, все складеться по–іншому,
Надіялась, серце не нагадуватиме про себе.
Ти зміг би зробити цей день прекрасним...
Знаю, ти, як і я, не можеш здолати себе.
Сьогодні ми просто чекаємо, коли прийде час зупинитися.
Я залишила тебе під дощем,
Змусила себе відпустити.
Не дозволяй своєму серцю думати інакше,
Тому що спогади буває ріжуть болючіше ножа,
Тому що можна й далі вдавати, наче все добре.
Тож не дозволяй своєму серцю вчиняти інакше.
