Хмарка.
Застрягла хмарка на верхив'ї перевалу.
Вона свобідна та ніку́ди не спішить.
На рідну землю свіжим дощиком упала,
На ній лишилася і ріками струмить.
Хмарки – це вояків полеглих чисті душі,
Що до кінця тримались попри лячний страх,
На смерть пішли і сміливіші, і найдужчі.
Тепер вони живуть завжди́ у нас в серцях.
Поки я друзів томно згадував убитих,
Перетворилась хмарка в капельки роси,
І розчинила в чистих ручаях розлитих,
В потоках рік гірських полеглих голоси...
Оригінал
Застряла тучка на вершине перевала,
Она свободна, ведь ей некуда спешить.
К родной земле осадком припадала,
В родных краях продолжит жить.
Солдат погибших - это души,
Что до последнего держались не смотря на страх
Смерть забирает самих смелих, самих лучших,
Они всегда останутся в наших сердцах.
Пока я вспоминал друзей убитих,
Исчезла тучка - выпала роса,
И растворилась в ручьях чистих,
В потоках горных рек я слышу их голоса.
Автор Станіслав Паплінський.
