Мене не бачиш... І не чуєш...
Про зрив побачень не жалкуєш...
Напевно, перемогу вже святкуєш
Над омутом нездійснених бажань...
Доля не складається – жартуєш,
Розбиті плани вщент – а ти іронізуєш...,
Зневажливо так ставишся до всього,
Неначебто покаже нам іншу час дорогу...
У передбачення не віриш...
Голос у слухавці німіє...
Дзвінки непевно обриваєш...,
Напевно, слів не вистачає...
Не кидаєш палкі жагучі фрази,
І кожна відповідь – нейтральнії слова,
Що залишають в серці чорно-білі стрази,
Які живуть і грають, як струни скрипаля...
І може здатися: до всього ти байдужий,
І не властиві т́́О́бі почуття...,
Але в душі, коханий, любий друже,
Існує розуміння: кохання – сенс життя...
