Спробуй розкажи кого я і що люблю,
Що в повторах спотворені ночі розмиті на спогади,
Що відвари на зіллі безпам’яття в сон розіллю,
Що за словом повториться слово, за поглядом – погляди.
Прошу розкажи, що отримав, шукаєш, і до чого прийшов,
Чим наповнюєш форму краси складаючи формули,
Що значить насправді для тебе ця ніжно-сталева любов,
Чи вигнуті стегна, чи букви у роздумах втомлені.
Чи барви, скажи, за тобою і тільки в тобі,
Тонкими, медовими знаками чи поцілунками,
Чи віддаєш перевагу лиш богу, не здавшись рабі,
Забувши про світ, що чекає тебе за лаштунками…
Там вона, роздивляється в свій театральний лорнет,
А в тебе один монолог на руках, - з чим виходити?
Ти один розумієш, що сонце не відблиск монет,
Скажеш ти: що «любов - монолог», що не словом потрібно доводити.
Ти б мовчав (як завжди) і мовчання було б зрозумілішим,
Ти б надіявся, щоб не сполохали тишу твою,
Ні моліннями дух, ні паскудними теплими віршами,
Що чорнилом ґвалтують порожню на смак білизну.
21.04.2019
як такої 
