Чи правда, матусю,
що в світі є діти,
що дуже хворіють,
і в"януть як квіти?...
І як сонце світить,
вони не радіють,
як тумани котять,
як буяє літо...
І як хмари білі
пливуть в синім небі,
і як в річці води
б"ють хвилями в берег...
А є ще й такі, що
нічого не бачать,
вони ж мабуть, мамо,
часто дуже плачуть...
А є ще й такі, що
нічого не чують,
як птахи співають,
й як кують зозулі...
як музики грають?..
- Так буває, доню,
світ великий дуже,
різні люди, різні долі,-
є й хворі, й байдужі...
Та є й небайдужі,
ті, що помагають,
і хворих лікують...
і на ноги ставлять,
і за всім слідкують...
- А як лікування
не допомагає?..
То тоді що, мамо,
дитя помирає?...
- Що ти, доню, мила,
звідки такі мислі?..
Хоч по - всякому буває,
помисли в них чисті...
Бог із неба усе бачить
і все в його волі,
він всім помагає,
повір мені, доню!..
А ще скажи, доню,
чом про це питаєш?
Ти ж ніби не хвора,..
багато читаєш,..
і я знаю, доню,
ти багато знаєш...
- Не хвилюйся, мамо,
звісно я не хвора,
та мене тривожить,-
хворих дітей доля...
Задумалась мати
над словами доні...
Пішла гроші відіслати
тим діткам, що хворі...
Дякую,Надійко!Я хоч і сама вже мало сили маю, та ось уже 40 років,як живу на моїй чудовій вулиці Мічуріна, і всі ці роки обов"язково кимось опікуюся. На жаль мої підопічні потроху відходять у вічність...
Більшість байдужих і черствих..
