Хочу написати я про САЛО,
Те що у коморі в нас лежало…
І хоч це було давним – давно,
Пахне і донині нам воно…
Не забуть ніколи запах сала,
Хоч його в коморі вже не стало…
Та уже і пить нема чого,-
Дорогі горілка і вино…
Знаю, що вже є і штучне сало,
Невідомо де воно лежало,
Де його купить і де присісти,
Щоб те сало все - таки поїсти…
Колись у селі в кожній родині,-
Кури і корови були й свині….
Вся сім’я з любов"ю доглядала,
Ще й дохід від цього гарний мала…
Та село давно уже збідніло,
Фермерське вже сало забіліло,
Ціни вгору так стрімко рвонули,
Що про сало бідні вже й забули…
Як писала вірш оцей про сало,
Слину я ковтати не встигала,
Його запах й смак я відчувала,
Та від цього ситою не стала...
Дякую,юначе! Десь у мене там і проза про сало є; та й не лише у мене - є і в Веселенької Дачниці, і у Світлани Семенюк, як маєте бажання пошукайте й прочитайте, задоволення отримаєте...
Актуальна, цікава тема. Не може Ваша душа обходити стороною всякі негаразди. Пам'ятаю, Ви першою взяла в обране мій вірш про сало, за що Вам дуже вдячна, так як підтримка "перших кроків" дуже важлива.
На сало штучне Ви не зазіхайте,
Краще депутатам його віддайте!
Може поїдять і похудіють,
Бо на натуральному жиріють.
Дякую,Віро! З задоволенням ще раз перечитала Ваш вірш про сало. "...А ми,славні українці, ціну сала знаємо,
що ростили, доглядали - те тепр і маємо..."
Гарна ода ,Валюшо!
Ой,аж слина тече та під серцем пече... В холодильнику нема і грошей уже катма... Кажуть дожились українці,не будем їсти сало,як ті німці Успіхів Вам!