На плесі лебедина пара
Вона з поламаним крилом,
І його доля потріпала,
Крила, неначе й не було.
Та були душі у них світлі,
Й обом хотілось ввись злетіть
І більш всього у цілім світі,
Обом хотілося любить.
Вона до нього промовляла
Про біль свій і свою любов
І в нього серденько заграло,
І розцвіла палка любов.
Вони жили отим коханням,
Він обіймав іі крилом,
Вона пісні йому співала,
Й було ім радісно обом.
Ім навіть ночі було мало,
Вони до самоі зорі,
Все гелготали, гелготали,
Світив ім місяць угорі.
Так час летів, а час лікує,
Вона, готова вже злетіть,
Радіє лебідь, і ...сумує,
Бо як без неі буде жить?!
. . .
Й вони удвох увись злетіли,
Злетів він, навіть без крила,
Жила в них вірність лебедина,
Любов іх в небо підняла.
Гарна балада,Андрію Васильовичу,лебеді варті такої поезії! Я щодня наблюдаю за голубами,як вони воркують на моїй груші, а якщо прилітає лише один, то в його кугукані мені вчувається: го-луб-ку,го-луб-ку!!
Гарний дуже вірш Цікава історія кохання. майстерно написана талановитим автором. Захоплюючий твір, як і всі попередні
В мене тажож є невигадана історія із життя цих дивних птахів -"Гнідинцівські лебеді" із рубрики "Мій край" можливо Ви читали