Із пралісу-лісу ген папороть сяє вогнисто,
Із поля недолі - копит даленіє луна...
Портали зіяють: зі стогоном, скреготом, свистом -
В минуле, в правіччя шалена весна порина.
Сармати і скіфи на конях гарячих майнули,
Завив *Ненаситець - запінився шалом Дніпро...
В колишнє, в минуле зійшли, відпливли, потонули
Боги праслов'янські і сивих письмен полотно.
Були "Руська Правда" й "Повчання" святі Мономаха,
І Орлика того козацькі закони чесні...
Та йшли чередою - на плаху, на плаху, на плаху -
Сини України - й згорали в пекельнім огні.
Одвічне прокляття - любити тебе, Україно, -
Це - зламана доля, тернового привид вінця...
Історія наша - руїна, руїна, руїна:
Перевертні й зайди чигають лихого кінця
Та бореться Мати, синів підняла - і не сон це.. .
Минуть чередою криваві, задимлені дні.
Той шлях України - до сонця, до сонця, до сонця,
Вперед, до Свободи, - крізь терни й пекельні вогні. Світлана Імашева
