Стільки думок за день-як птахи пролетять,
не можу зрозуміти-звідки вони моглися взять.
По них як по воді брожу я поколіно,
обдумуючи те,що на душі так наболіло.
Під ношею думок,часом я голову схиляю,
буває занурююсь в думки так,що нікого я не попомічаю.
І тільки старий дід,якому я це розказав,
подумавши,такі мені слова сказав.
Ти скинь цю ношу хлопче-бо пропадеш,
цим каменем себе і інших ти убєш.
Усі думки через "життєве сито" просівай,
а не потрібне викидай найдалі і не чекай.
Бо ноша ось-така не одного хлопа убила,
"сівши" на спину,як ряндя душу покрутила.
І життя як сонце-день світить,день відпочиває,
бо сонце гріє але коли над міру-то убиває.
У школу дід сім класів тільки проходив,
але школу життєву на відмінно вчив.
Тому тепер,щось у душі своїй і далі я несу-
але якщо буває тяжкувата я викину і нетужу.
