Де ти, травню сонячний, розпатланий
Зозулястим сяєвом кульбаб?
Розгорнулось небо сірим ватманом,
Полиняв барві́нковий єдваб.
Вже бузки́ духмяні відхурделили
Межи днів, убогих на тепло…
Не гойдають бражники й метелики
Цвітом короноване стебло.
Краєвиди, ніби заштриховані
Зливами у сірий монохром.
Тільки трав густі зелені повені
В шумовинні котяться селом.
Лиш поля, дощу напившись досита,
Зацвіли в ромашкових димах.
Вже й пора заклекотіти косами,
Та погожих днів тепер катма.
Вже весна відчалює від пристані,
Мить – і зникне човен вдалині…
Де ж ти, травню, грозами розхристаний?
Може, лиш примарився у сні…
Щиро Вам дякую, пані Людмило! Так, травень цього року не потішив погодою... А я тим часом у творчому підпіллі, натхнення зникло))) Але, здається, процес знову запустився)
А я тим часом у творчому підпіллі, натхнення зникло))) Але, здається, процес знову запустився)
Дякую, Романе! 
Сергію, дякую щиро! 
