Білий голуб примостився край її вікна..
Все уважно придивлявся, припадав до скла.
Озиралися прохожі, що за дивина?
Що чекає? Кого кличе? Чує чи вона?
Припадає до віконця крильми, щось воркоче.
Зупинялися, всміхались...інтерес лоскоче.
Захиталися гардини, парусом знялися.
Всі дивилися й гадали: чи не з курсу збився?
Чи не в те вікно постукав? Може, не чекали?
Кожен сам своє все думав, та вони не знали,
Що давно вона чекала, сипала зерно.
Тут розрізав тишу шелест, погляд - на вікно.
На руці сидить вже голуб, не клює зерно...
Це згадала ненароком, що було давно....
Білий голуб, як дух святий, що сходить. У світ
правди він нас вводить. Засіваєм зерна любові й
добра. Пора, пора. І радітиме душа, коли зійде в
ній доброта.
НАДЕЖДА М. відповів на коментар яся, 01.06.2019 - 07:29
