Роки пролитіли,розійшлись діточки,
по світу розплились,як небесні зірочки.
І стала сумною батьківська хата,
яка в один час,була криком дитячим богата.
У батьківської хати вишня рясно зацвіла,
а по обличчі батьків покотилась сльоза.
На лавці сиділи і роки ті згадали-
як вишні плоди діточки давно рвали.
Був сміх,була радість тоді у житті,
а ще повний двір,був у них дітлашні.
А тепер на лавці під вишнею-вони зовсім одні,
не звикли батьки,жить у такій тишині.
Як молитву молились,за діток просили-
щоб здорові були і до до батьків приїздили.
І сльоза у той час,що скотилась до низу,
солоністю душу обпекла,за рідну дитину.
Так чекають вони гамір на своєму дворі,
коли діти і внуки приїдуть веселі й здорові.
Коли радістю двір переповниться знову-
батько і мати усіх покличуть до сімейного столу.
