То й що ж, зізнайтесь, пане, – Ви глупак!
Внесіть неуспіх у перелік долі!
І тулячи до голови кулак,
Гасіть чуття у сумніві і болі!
Бо пастку допустили Ви самі,
Що поглину?ло глузд і силу волі!
І малювали образи в умі,
Яких не бачили ніде й ніколи!
Зізнайтесь, пане, стали Ви слабким!
Боялись втратити із рук удачу!
Кохання ж не воліє буть крихким!
Йому Ви не потрібні на додачу!
Створили ту спокусу Ви давно,
У котру ваше серце з болем вірить!
Щемить до кольок і судом воно!
Але всі мари ваші це не змінить!
Ну що ж, зробіть вже висновок сумний,
Чуття у ві?ршах ваші загубились!
Закоханий Ви у плачу? дурний,
Зря постаттю уявною томились!
Оригінал.
Что ж, признайте, сударь, вы дурак!
Записывайте в счёт свой поражение!
И приложивши к голове кулак,
Тушите чувства болью и сомнением!
Вы сами допустили западню,
Что поглотило волю да и разум!
И дорисовывали образы к любви,
Которые не видели ни разу!
Признайтесь, сударь, были вы слабы!
Боялись упустить из рук удачу!
Любовь не слышит возгласы мольбы!
И ей, вы не нужны со всем в придачу!
Вы сами сотворили тот соблазн,
В который ваше сердце, с болью, верит!
Болит оно до колик , и до спазм!
Но продолжая выдуманным бредить!
Ну что ж признайтесь, сударь наконец,
В стихах все чувства просто потеряли!
И вы влюбленный, плачущий, глупец!
Так зря за образом любви своей страдали!
Автор Олег Фёдоров
