У житті інколи докучає сива буденність,
Якій, бува, немає ні початку, ні кінця.
І миті пронизує тупа, нахабна злиденність,
Яка приковує до ґрат, до стін чи до стільця.
І цей день схожий на попередній:
Звичний стан, звична робота, звична річ кожна.
Який шаблон, задній чи передній?
І здається – змінити нічого не можна.
Така тонка, здається, всепоглинаюча буденність.
І день так швидко переливається у ніч.
Буденність – слабка та нерозважлива, ніби старезність.
Вона скидається на якусь застиглу річ.
Вона така складна, сутужна та примхлива.
Вона не має кольорів.
І хтось не знає, де ж поділась його сила,
А хтось і геть мокро згорів.
Така німа, тягуча, ув'язнена буденність.
Не ясно, де її початок, де кінець.
Провокує смуток та тривогу, мов нікчемність,
Неначе всі старання зводить нанівець.
02.04.2017
