Могучий ясень нахилився до землі,
а скільки бачив він,у своєму житті.
Мінялися влади,родилися і помирали люди,
навірно ясень думає-цікавіше,ще далі буде.
Хоч він могучий і крони свої розпустив,
та удержать на собі ,міць таку не має уже сил.
Тому і нахиляється на сторону одну-
тяжко тримати велич,силу і красу.
Але як був цей ясень,зовсім молодий,
ніякий вітер не був,йому страшний.
Грози,вітри,дощі й сніги його гнітили,
та всі разом зломить його-у них не було сили.
Він брав корінням від землі усе,що треба-
а кронами хапав сонця і тепла від неба.
І наче парубок, гордився він завжди собою-
завжди красуючись своєю висотою.
Роки минули і коріння вже не те,
воно як і гілки,на половину вже сухе.
А вітер могучу силу не втрачає-
він ясеня то нагинає,то ламає.
І тільки згадує ясень,ті молоді літа-
коли ні яка сила його здолати не могла.
Схиливши голову- тепер вклоняється землі,
за те,що мав і буде мати,ще у житті.
