СОТНІ РОКІВ ТОМУ
ЧОЛОВІК ЖИВ ОДИН,
НЕДАЛЕКО ДЕСЬ ТУТ
ЗБУДУВАВ ВІН СВІЙ ДІМ.
ВИДКО СЕРЦЕ СВЯТЕ
В ЧОЛОВІКА БУЛО,
БО З ЛЕГКОЇ РУКИ
НАРОДИЛОСЬ СЕЛО.
І ПРАПРАДІДИ НАШІ,
СІЛЬСЬКІ МУДРЕЦІ,
ДАЛИ ІМ'Я СЕЛУ,
НАРЕКЛИ ПОПІВЦІ.
ПІДІЙМАЛОСЬ,
НА НОГИ СТАВАЛО СЕЛО.
НАЧЕ ТЕ НЕМОВЛЯ
ВОНО МИЛЕ БУЛО.
ЗЕЛЕНІЛИ ЛУГИ,
РОЗРОБЛЯЛИСЬ ПОЛЯ,
В ПРАЦЬОВИТИХ РУКАХ
РОЗКВІТАЛА ЗЕМЛЯ.
А ЯКОСЬ У СЕЛІ
БУЛО СВЯТО ЖИТТЯ,
У СІМ'Ї МОЛОДІЙ
НАРОДИЛОСЬ ДИТЯ.
І ДИТЯ ТЕЕ МИЛЕ
В СЕЛІ ПЕРШЕ БУЛО,
ЦЕ НА ЩАСТЯ СЕЛУ
І РАДІЛО СЕЛО.
ПРИЙШОВ ЧАС І В СЕЛІ
ПОЯВИВСЯ КОВАЛЬ,
ЩОБ МІЦНІЛО ВОНО,
ЩОБ БУЛО НАЧЕ СТАЛЬ.
ЩО Ж ЗА ДИВО БУЛО
ОДНІЄЇ ПОРИ
ЯК В ПОПІВЦІ В ПОЛЯ
НАДІЙШЛИ ТРАКТОРИ.
КОЛИ ЩОСЬ ЗА СЕЛОМ
У ПОЛЯХ ЗАГУЛО
НА ТЕ ДИВО ДИВИТИСЬ
ВСЕ ЗІБРАЛОСЬ СЕЛО.
БУЛА РАДІСТЬ В СЕЛІ ,
АЛЕ Й БІДИ БУЛИ.
СКІЛЬКИ СЛАВНИХ СИНІВ
У БОЯХ ПОЛЯГЛИ,
СКІЛЬКИ СЛАВНИХ СИНІВ
ДО БАТЬКІВ НЕ ПРИЙШЛО.
СВІТЛІ ЇХ ІМЕНА
ПАМ'ЯТАЄ СЕЛО.
АЛЕ БІДИ ОТІ
НЕ ЗЛАМАЛИ СЕЛО,
ПІДНЯЛОСЯ ВОНО
ОЖИЛО РОЗЦВІЛО.
СКІЛЬКИ ВТІХИ БУЛО,
ЯК РАДІВ НАШ НАРОД
ЯК НА ЦІМ ПУСТИРІ
ЗБУДУВАЛИ ЗАВОД.
ГАРНУ СЛАВУ ВІН МАВ
ВСЕ БУЛО У СКЛАДАХ.
І ЗАВЖДИ ВІН ТРИМАВ
МІСЦЕ В ПЕРШИХ РЯДАХ.
ГАРНА ШКОЛА У НАС,
МУДРІ В НІЙ ВЧИТЕЛІ,
КАЖУТЬ ЛЮДИ:"ВІД НАС
ВАМ УКЛІН ДО ЗЕМЛІ."
РОЗКВІТАЮТЬ САДИ
ХЛІБ РОСТЕ НА ПОЛЯХ.
ЩОБ ТАК БУЛО ЗАВЖДИ.
ЩОБ РОДИЛА ЗЕМЛЯ.
ЩОБ ПОПІВЦІ НІКОЛИ
НЕ ЗНАЛИ БІДИ.
А ЩАСЛИВІ БУЛИ
І ЗАМОЖНІ ЗАВЖДИ.
ЧЕНЬ ПОНРАВИЛОСЬ!)))
