З-під Іловайська йшов він, наче з пекла...
Йому – лиш дещо більше двадцяти...
Роки минають, та січе війна запекла
На тій путі, яку вже не знайти...
Затиснута граната в руку впилась,
А палець у кільці чеки зомлів...
Живими хлопців мало там лишилось:
Без рук, без ніг, а хтось геть посивів!
Читаємо рядки ці незабутні,
В яких видіння жаху постає.
Не раз ще ті напишуть ві́рші чутні,
Для кого жити в нас потреба є.
Уже відплакалось і сльози зникли,
Та жалять серце спогади в той час,
Коли в новинах, до яких ми звикли,
Говорять за розтерзаний Донбас,
Як затискаєм пальці кулаками,
Слова бо відповідні не знайшли...
Котрий вже рік немає хлопців з нами,
З якими разом на війні були...
Єднались ми під гуркіт канонади,
Під обстрілами у боях тяжких.
Після́ ж того, як затихали гради,
Ми пили чай у бліндажах низьких.
Тепер переді мною та світлина,
Де друзі радісні та бойові...
Дивлюсь на "як живого" побратима...
Плач заливає свічі воскові...
Оригінал
Он выходил с под Иловайска,
Ему чуть больше двадцати,
Прошло четыре года, братцы,
И там давно уж нет пути.
В руках зажатая граната,
И палец у кольца чеки.
Так мало выживших, ребята,
И кто-то без ноги, руки.
Мы с вами знаем эти строчки,
Их никогда не позабыть,
Стихи нам пишут на листочке,
Те, для кого, нам нужно жить.
Давно мы выплакали слезы,
Но в сердце, тяжело тот час,
Когда по новостям мелькает,
"Опять бомбят они Донбасс"
Сжимаем пальцы кулаками
И снова слов не подобрать.
Их нет четыре года с нами...
Пришлось нам вместе воевать...
Мы вместе ехали на Бэхе,
И в караул, и пили чай,
Бомбежки, перестелки, грады,
А после - тихо вспоминай.
На фото радосное глядя,
И снова побежит слеза,
Смотрю, на "как живого" брата,
И снова щиплет мне глаза.
Автор Олег Федотов
ID:
833943
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 30.04.2019 15:08:37
© дата внесення змiн: 03.05.2019 14:24:35
автор: Юрій Шибинський
Вкажіть причину вашої скарги
|
