Денису Петровичу Шепетюку
учаснику антитерористичної
операції 2014- 2015 р присвячую
На скронях в хлопця сивий цвіт
І погляд став таким глибоким.
Йому лиш саме тридцять літ
Та вже пізнав життя жорстоке.
Пройшов війну, пройшов Донбас
І повернувсь живим додому.
Молилась матінка не раз
І жить хотілося самому.
Він пам’ятає перший бій,
Коли сепари градом били.
Жахіття в пам’яті скупій
Сліди війни навік лишили.
Він пам’ятає всіх бійців,
Що кусень хліба з ним ділили,
В траншеї, мокрій від дощів,
Багнюку берцями місили.
Там кожен був, як рідний брат:
Прикрити інших міг собою.
Як батько був для них комбат,
Своїх бійців водив до бою.
Додому хоч вернувсь солдат
Війна його не відпустила,
Бо від тих пострілів гармат
Душевну рану залишила.
Багато горя він зазнав
Та закривав нас всіх собою.
Він Україну захищав!
Ми дякуєм Тобі, Герою!
З нашої сім"ї на сході було троє: один звільнився з армії півроку назад, одного похоронили, а один постійно, ще досі в окопах. З матір"ю цього хлопця ми постійно передзвонювались в той страшний 14-й рік, коли ще в бійців нашої армії не було чим воювати, ніхто не мав ні знань, ні досвіду. Вони були виставлені туди, як "пушечне мясо" проти новітньої військової техніки росії.. Пам"ятаю той випадок, коли я дзвонила його матері: Мій є живий, тільки що дізналася, а ти набирай, набирай всіх хлопців, можливо хтось відгукнеться.. Важкі такі і довгі хвилини чекання, коли він включиться на зв"язок, щоб дізнатись чи живий. Тоді хлопці були не разом, але близько один до одного і в окопах тоді не сиділи, як зараз, а переміщались по відкритій місцевості.. А по них, по прямій наводці, гателили із градів.. І їх здавали не тільки проросійськи настроєнні місцеві, але і свої.. Через це в нас стільки багато загинуло..
Оленько, перш за все дякую Героям за те,що боронять нас.Дякую Вам за тему вірша. Саме годину назад дочитала книгу "Повернутися дощем" Світлани Талан про ці події,про іловайський котел,волонтерів і Героїв України.Слава Героям.