Коли впаде на скроні білий сніг
І сльози потечуть з очей солоні.
Згадаймо дім і батьківський поріг,
Гарячі, ніжні мамині долоні.
Як нам тепер не вистачає їх,
Як хочеться тепло їхнє відчути.
В житті вже стільки пройдено доріг,
Та жодною батьків нам не вернути.
Хатина досі, ще стоїть в саду,
Обдерта, наче сирота сумує.
Курличуть журавлі лиш на льоту
І вітер в самоті господарює.
Кропива жалить, хоче нагадать,
Забулися про батьківське обійстя.
Пора косу самим до рук узять,
Попрацювати, щоби було чисто.
Хоч раз у рік приїхати сюди,
Згадати батьківську любов у тиші.
Сумуємо за ними дуже ми,
Вони у нашім серці наймиліші...
Спасибі Таню за такі гарні слова для пісні.
З самого початку сприйняв вірш як слова для пісні,
сумноі, гарноі повноі спогадів про дитинство, спогадів про батьків, про оте рідне і таке дороге
в нашому житті, про оте святе, що лишається в наших душах назавжди. Якщо для когось ця пісня
покажеться сумною і такою що рве спогадами серце,
я вибачаюсь наперед, але ці слова, це пісня,
пісня спогад, пісня пам"ять, пісня любов до всього
що є для нас святим. Низький уклін за такі слова.
Сердечно дякую за такі теплі, щирі слова!!! Мені так приємно це читати.так у кожного з нас є батьки і якщо вони відходять в інший світ, то так боляче, завжди потрібно пам*ятати про сокровенне!!!