зупинено бажань саморушій,
рогата тінь обох збиває з ніг_
пробивши поглядом прозоре дно душі
хто врешті зІрветься на злий нервовий сміх_
від падолисту до важких снігів
чавили щастя перекислий мед,
заручниці хімічної снаги,
сакральних знаків та дурних прикмет_
дзеркальні стіни / темні манівці,
тотемні звірі на блідих плечах,
“по вірі буде” – шепчуться жерці,
слізьми змочивши чорний джгут бича_
замішані в одне спокута й гріх,
отрута й кров не вперше пів-на-пів_
розходяться в туман криві доріг
під протягів дошкульний п’яний спів_