Піду я до березового гаю,
Там, де дерева шумлять навкруги.
Білокорі берези привітаю,
Що юні роки в пам'ятті зберегли.
Притулюся до віт їх зелених.
За білий стовбур стрункий обніму.
На мохом вкриту траву опущуся
І з спогадами, сам на сам посиджу.
Та в минуле думкою полину:
-Давно то було коли вас садив.
Ти ямки рядочком копала в полі,
Я сажанці тобі завжди підносив.
Як же любили ми ці дні трудові,
Коли на посадку забирали.
Бо не було скучних уроків тоді.
А там-веселились, жартували..
Дорослими стали наші берези,
Розкинулись березовим гаєм...
Тільки розійшлися наші дороги
І ніколи їх не поєднаєм.
По різних шляхах пішли наші долі,
Кожна з них свою дорогу дістала.
Тільки раз в житті вони пересіклись
І кожна своїм шляхом попростувала.
А у нас смерекові ліси майже вирубали, а зними і птахи зникли. 
Краса- вірш,спогади і відео! 
