Моя зима, моя зима чарівниця,
Снігу натрусила, снігу намела.
Голову мою ще більше побілила,
А із сивиною років додала.
Я попрощаюся, зимонько, з тобою,
За село тебе далеко проведу.
А там на весну трохи ще почекаю
І в сад яблуневий її приведу.
Та не спішить то зима нас залишати
І заховалась в смерекових лісах,
Білою ковдрою покрила Карпати,
Бурульками хизується на гілках.
Моя зима, моя зима чарівниця,
Моя зима,- красуне білолиця.
На прощання рукою тобі помахаю,
Може, Бог дасть, тебе знов дочекаю.
Чого плакати? Треба тішитися,що живемо,те,що має бути сприймати спокійно з покорою...Бо це життя і ніхто не вічний,лише Бог...
Успіхів Вам! Розвеселіться,зайдіть до мене гумор прочитайте.Нехай щастить!
Та таке життя. 
