Нарешті сонце в небі засіяло,
І враз на серці радісно так стало.
Пробивши сонний і густий туман,
Розвіявся і зник, якийсь оман.
Промінчик сонячний від смутку спас,
Той що бентежив і тривожив нас,
Він десь купався в небесній блакиті,
Забравши в нас приємні , ніжні миті.
Ми ж знали, що він в хмарах заблудився.
А може навіть трішки розгубився.
Але є ми вірили , сивий туман - минеться,
Й промінь Кохання сяйвом усміхнеться.
Промінчик з неба ніжно задивився,
Він нам з Тобою і ночами снився.
До нас він ніжно – ніжно усміхався,
І так близенько дуже пригортався.
Він цілував, він гладив нам волосся.
Шептав слова п»янкі, це ж не здалося?
Промінчик – розпалив наші серця,
Аби палав вогонь Кохання без кінця.
05.01.2019 р.
Гарно,Валю! Я якраз читаю повість Бориса Грінченка: "Сонячний промінь". і там є такі гарні рядочки:
" О милий мій,недовгий час
Судилось вкупі жити нам;
Але ще поки я живу,
Усю себа тобі віддам!.."