Дав колись архангел, два крила дитині,
Серафими вчили, що таке політ…
Немав щастя хлопчик, немав і родини,
Бо прийшов невчасно він у грішний світ.
Молодим забрали небеса хлопчину,
Хмари стали дахом, горизонтом дім,
Рятував він душі у лиху годину,
Та останню душу вже спасти не зміг…
Янгол однокрилий пролетівши степом,
Впав з небес на землю в поле за селом,
Поглядом блакитним попрощався з небом,
На якому жив він, сто літ байстрюком…
У грозу серпневу блискавка спалила,
Білі ніжні пір`я лівого крила,
Промочила очі на Олімпі Діва,
Що не врятувала янгола Вона.
В ніч Варфоломія плакав хтось за вмерлим,
Зоряні канати душі волокли,
А над мокрим степом бушували грози
І дощем змивали сльози сироти.
Знов один на світі…Не дитя…Не янгол,
Вкотре не потрібний небу і землі,
З мамою простився, не зустрівся з татом
І крило згоріло в грозовім вогні…
Не кидайте друзі, янголів безкрилих,
Не цурайтесь сиріт, дітей-байстрюків,
Не вина то їхня, будьте милостиві,
Щоб людьми зостатись посеред гріхів.
