Навіяно віршем Протоієрея Романа
«Невже, ця бабця в дзеркалі – це ти?»
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819054
Не буду в дзеркало дивитись,
Бо там давно уже не я.
Не хоче серденько змиритись -
Лице і постать не моя.
В очах вже іскорки не сяють
І погляд тьмяний помарнів.
Але ніхто того не знає,
Як жити хочеться мені.
Високо в небо ще злітає
Душі обірвана струна.
Вона бринить отим розмаєм,
Коли кругом цвіте весна.
Вона так хоче ще спіймати
Ту життєдайну щастя мить
І всьому світу розказати -
Та лише жалісно бринить.
Не буду в дзеркало дивитись,
Бо там давно уже не я.
Та і не стану я журитись.
Хай пісня лине вдаль моя.
Чудові рядки, Олю!Життя лишає якийсь слід,проживши йдемо через вогонь,воду й лід...Та все пройде,сумувати за цим не варто гадаю...Адже в душі Ви,як і я ,що пісня полине вдалину не втрачаю...Успіхів Вам!
Ви праві: є плюси. :th: Можна прикинутись хворою і сачкувати від роботи - просидіти півдня в інеті.. Знаю по собі.. Зі мною таке було.. Дякую за відгук!