Коли пишу про літо і весну,-
Душа і серце в радості літає...
Якщо ж рядки лягають про війну,-
Німіє тіло,й серце завмирає...
Коли пишу про внуків і дітей,-
Здається в мене крила виростають,
Якщо ж пишу про розпачі людей,
То сльози мені світ весь заступають...
Коли пишу про сонечко ясне,-
Мені стає і радісно, і щемно...
Якщо пишу я,що війна несе,
То і в погожі дні стає аж темно...
Коли пишу про праведних людей,-
Мені у вись аж хочеться злетіти...
Якщо ж пишу про втрачених дітей,
Аж на край світу готова я забігти...
Коли пишу про вільний рідний край,
То відчуваю, як душа співає...
Про несправедливість коли пишу я,
Душа кричить й за обрій відлітає...
Молюся Богу я тепер щодня,
На поміч кличу піднебесні сили...
Підтримку дає простір і земля,
Можливо ще повернуть мені крила...
Дякую,Танюшо! Муза бариня примхлива,хоч вона і не злостива,я до неї прислухаюсь,і писать знову навчаюсь...Зі святом Святого Миколая вітаю,всіх земних благ бажаю...
Дякую,Надійко!Пишу,як умію, чим журюся і радію...Доки розум не не висох,і рука моя ще пише; жду й надіюся на краще, і на Мир,для людей всіх ще і щастя...