Ось і минає моя осінь,
В душі вже спокою нема...
Безсонні ночі...Часом сльози...
Це обніма мене зима...
Стає похмурим моє небо,
Неспокій душу огорта...
Природи це жива потреба,
Минає осінь золота...
Душу охоплює скорбота,
Її наповнює зима...
Лише про ближнього турбота,-
Мене у світі цім трима...
Спішить зима у мою долю,
Стає ідилія сумна...
Не хочу я в її неволю,
Та в мене вибору нема...
Весна і літо, й моя осінь,-
Відходять в спогади мої...
Зітру я смуток свій і сльози,
І підкорюсь лихій зимі...
Усе було у моїй долі,-
Любов і смуток і добро...
І на своїм зимовім полі,
Надіюсь буде ще й тепло...
Було і щастя, були й болі,
І рідні люди теж були...
Я вдячна і рокам, і долі,-
Вони мене не підвели...
Хоч я одна в своїм будинку,
Та у житті я не одна...
Діти й онуки, й їх підтримка,
Тож не страшна буде й зима...
Хоч і минає моя осінь,
Й весна і літо відпливли,
Я не забуду квіти й просинь,
Та й буду ждать Миру й Весни!..
Дякую,Любо! Може й ПЕРЕДЗИМІВ"Я,та мені вже зимно, та я все ж надіюсь, що буде й привітно; діждуся Весни я, а за нею ж ЛІТО, а в ньому чудово і дуже привітно...
Все буде добре Валічко! Зима лише посиребрить , приспить землю на який час...І швидко- швидко завітає знову весна до нас..То ж не врачаємо надії, ми вірим прийде мир і щастя. Народу ,я гадаю, зробити все це вдасться!
Успіхів Вам!
Чудовий оптимістичний вірш. Особливо сподобались рядки:
Хоч і минає моя осінь,
Й весна і літо відпливли,
Я не забуду квіти й просинь,
Та й буду ждать Миру й Весни!..
З яблуками,Любо,зараз піду вийму з духовки, так що поспішіть...Щоправда я їх усі не з"їм, а завтра пригощу сусідів,і понесу до 92,5 річної бабусі, я так трохи нею опікуюсь...
Дякую,Миколо! Та в мене і без інтернета друзів вистачає:і мої рідні,і друзі,і вчителі-колеги,і навіть бувші учні, а ще й є старші, точніше геть старенькі,якими я опікуюсь,хоч їх стає все менше й менше, може тому мені й буває сумно...