|
А Матір Божа плаче,
Бачучи, як готуються танки,
І як стріляють – тим паче…
І як горять із чиїмись дітьми «жестянки».
І яка б там за ким правда велика,
І які б там були хто неправдиві.
Мати найбільшого в світі Сина,
сяючелика –
Як сукупність усіх матерів, що синів родили.
І їй не важливо, хто кого вдарив перший,
І хто в кого відібрав цукерку. І чи справа в цукерці.
Мати Божа плаче, що ми при житті вже вмерші,
І так не хоче благословляти жорстоке серце.
Мати Божа плаче, бачачи, які ми безжалісні й грізні,
І що ми не плачемо, бо сліпі, у нас зовсім немає очей.
І замість серця – камінь,
Чи, в кращому випадку – поршень залізний,
Мати – сукупність матерів земних –
Плачучи, бачить, як вбивають Сина Її –
сукупність усіх земних дітей.
І тих дітей, що тепер без батька,
Можливо, теж такого сліпого ще при житті…
Так гірко, що діти не вміють ділити достатку,
А міряються тепер, хто наскільки круті,
Живучи в різних кімнатах одного дому,
В одній сім’ї, їдять з одного стола.
І не хочуть вирости. Легше ж лишатись малому.
Бачачи всі задуми злі й діла,
Превелика Матінка Божа плаче,
Прагне зробити кращими своїх чад,
Що чомусь так рвуться в місця гарячі,
Кидатись в очі піском одні одним,
А в реальнім масштабі – нещадно сипати град.
ID:
816806
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 08.12.2018 21:36:30
© дата внесення змiн: 14.10.2019 10:05:07
автор: Avsian
Вкажіть причину вашої скарги
|
Гарний вірш 
