Людина згоріла надто рано...
Але ж вона горіла, не тліла...
Розцвітали жоржини
Півстоліття в саду,
Коли серце людини
Прокричало біду.
Бо втикались кілочки,-
З - під Росії... Розор...
Безробіття...Синочки...
Гнів...Прозеківський хор...
Серце мліло Майданом,-
Задихалось в диму...
Убивалось обманом,-
Та збороло зиму...
Тепер ЦИМ землі мало,-
Де б іще відкусить...
Від всього рятували,
Та тепер вже не жить...
Гнівне серце зомліло,
Розлилося вогнем,-
Бо в нарузі кипіла,
Гусла кров день за днем...
Та вгризалися стреси
В пружне тіло аорт,-
Замість Божої меси,-
ТАМ гарматний аборт.
І немає людини,
Щоб спинити біду!..
Півстоліття жоржини
Пломеніли в саду...
Підхопив Ангел душу,
Поніс за виднокрай...
Куди путь його?..Мушу
Сподіватись,- у рай!..
