Ти через залу йшов...Я знала, що до мене.
І хай пускають чужі очі сотні стріл!
На голові моїй не німб - віночок із ромену...
Мені здалось, ти трішки зачепив за стіл.
А скрипалі смичками руйнували мозок
І все, що я вже знала про любов - в той стіл!
Пошли мені, о, Боже, знак: чи є в любові доза?
Якщо в цю мить із ним ти мене, Боже, звів.
Ти довго йшов, мене всі лю́дські очі їли...
І на́що їм весільний довгий повний стіл?
А людоньки мені лице і душу, й кости мили
І кожен так судив, як тільки вмів.
І ти вже йшов...А я тебе чекала, Боже,
Мені здалось, що став ще вищим мій каблук.
Та я про себе в мить оцю молилась, Бог поможе!
І ти, нарешті, взяв мене до своїх рук.
Такого вальсу я в житті іще не знала!
Простіть за марнослів'я: так танцює Бог!
І я у світлих туфлях так красиво вальсувала,
І скрипалі втомилися...І бубон...Ох...
Мені здавалося, що змокло моє плаття
І зашарівся в дивну квіточку шифон.
В очах в обох закоханість й таке палке сум'яття!
О, Боже, не збуди мене, якщо це сон...
