Кому потрібно було це, якому майстру?
Хто мої груди владно розітнув?
І замість серця білосніжну айстру
Так дивно вклав, мов зіркою метнув!
І я не осягну́, що з цим робити,
Гойдаються поля в очах моїх,
Кругом все квіти! Квіти! Квіти! Квіти!
А ти, ти – найпрекрасніша із них!
З неповтори́мим м’ятним ароматом,
Що річкою гірською віддає!
Ти граєш промени́стим діамантом,
Вдихаю і неначе мить стає!
Ти неопи́сана ніким, ти невпізна́нна,
За тебе в світі всі книжки мовчать!
Ти квітка безіменна, первозданна,
На твоїй скроні золота печать!
Всією айстрою своєю відчуваю,
За тебе кров`ю переплачено стократ!
Що ти є з берегів Святого Раю,
І твої ноги омивав Євфрат!
Кому потрібно було це, якому майстру?
Хто мої груди владно розітнув?
І замість серця білосніжну айстру
Так дивно вклав, мов зіркою метнув!
