В родині ослів довго не було дітей. Та якось доля змилувалася над ними й подарувала їм синка. Назвали батьки дитя Іанчиком. Любили його до безтями, гляділи пильно, розвивали, як могли. Й Іанчик любив їх, поважав, слухав. Ріс веселим, рухливим, допитливим. Коли вранці вставав, усміхався мамі, татові, сонечку, яке ніжно гладило його мордочку своїми промінцями, чи хмаркам, які пливли по нчиньому небу, мов кораблики по морі, калині, що росла під його вікном, простягала до Іанчика свої гілки-руки й навесні тішила його білим цвітом, а восени – червоними плодами.
- Привіт, синку, - казала мама, коли він прокидався.
- Привіт, любий, – говорив татусь.
- І вам два моїх привіти, - відповідав ослик.
Коли Іанчик злізав з ліжка, то спершу біг до ванни, мив личко, вуха, чистив зуби, а тоді вдягав шкільну форму і йшов на кухню. Звідти зранку завжди доносився приємний аромат, від якого в ослика так ріс апетит, як росте влітку трава чи гриб в лісі після теплого дощу. Син із задоволенням поїдав сніданки, які готувала мама, дякував неньці за турботу, цьомкав її в щічку, закидав наплічник із книжками й зошитами на спину і йшов до школи.
Коли зустрічав учителів чи учнів, завжди з ними вітався, при цьому широко розкривав мордочку й показував майже всі свої довгі білі й ціленькі зуби.
Іанчик любив школу, він завжди уважно слухав учительку, старанно виконував завдання, які вона давала. Ослик дужелегко запам’ятовував букви, він швидко навчився читати і рахувати до сто. Коли мама святкувала свій день народження, Іанчик намалював їй квіти, а ще допоміг татові спекти для неї морквяний торт. А коли народини справляв тато, ослик намалював йому машину і спік для нього з мамою вівсяне печиво – те, яке він найбільше любив.
Якось ослик вийшов у двір. Мама дозволила йому погуляти. Сів він у пісочниці й почав із піску ліпити фрукти та овочі. Ту коник підійшов.
- Привіт, Іанчику, - мовив.
- Привіт, Буланчику, - відповів йому ослик.
- А що ти ліпиш?
- Яблучко.
- А навчи мене.
- Сідай біля мене, дивись і вчись.
Показав ослик, як ліпити яблуко, грушку і буряк. Спробував коник сам це зробити. Вийшло. Зліпив три різні фрукти. Зрадів.
- Дякую, тобі, Іанчику, - мовив, - за науку, піду додому вже. Подивлюся мультик та й ляжу спати. Завтра мені вранці в садок іти.
- І я піду, почитаю перед сном Букварик і залізу під ковдру.
- Ну, то бувай!
- І ти бувай, друже!
Іанчик не дармував жодного години в дні, завжди чимось корисним займався. Минулий тиждень він провів ось так. В понеділок навчив грати у футбол єнота Джудю. У вівторок виніс надвір мольберт, фарби, пензлик і змальовувавав квіти, які росли на клумбі біля їхнього будинку (збирався подарувати картину бабусі на день народження). В той же день навчив малювати дерево двох близняток-зебреняток, які спостерігали за його творчим процесом з широко відкритими мордочками. В середу Іанчик перемив увесь посуд на кухні, а тоді покатався на роликах. Згодом дав їх кабанчику Хрюлі, щоб і той покатався, ще й інструктаж йому провів. У четвер Іан сходив до магазину, купив продукти харчування, які мама просила, а тоді чотирирічному сусіду-ослику Сльомі прочитав казку. Так він заспокоїв малого, що плакав за мамою, яка пішла до перукарки стригтися, а його не взяла зі собою. В п’ятницю з татом Іанчик посадив у дворі бузок. У суботу до обіду порохотягом визбирав пил з підлоги в усіх кімнатах, а по обіді навчив п’ятирічного їжака Шпичку, який прийшов до нього в гості, робити фруктовий салат, пів миски якого лишили батькам Іанчика, а пів самі з’їли. А в неділю… в неділю вирішив Іанчик піти до лісу. На це його підбив ведмідь Чорна Лапа. Він учився у тій школі, що й ослик, тільки ходив до четверого класу.
- Ти ж любиш робити приємні сюрпризи батькам? – спитав ведмідь.
- Звісно, люблю, - відповів Іанчик.
- Ну ось. В тебе є можливість назбирати й принести їм свіжих грибів. У лісі їх безліч.
- А звідки ти знаєш?
- Був там із татом минулого тижня.
- Якщо так, то піду з тобою, - погодився Іан.
Ослик не став питати дозволу в батьків на те, щоб іти із ведмедем до лісу. Вирішив, що зробить їм сюрприз, коли прийде з грибами. Він вдягнув свій спортивний костюм, накинув на голову кепку, витягнув із шухляди торбину так, щоб батьки не бачили й мовив їм:
- Піду, погуляю у дворі. Добре?
- Гаразд, - відповіла мама.
Вийшов ослик, а ведмедик уже стоїть біля сходів, на ослика чекає.
- Торбину взяв? – запитав.
- Так.
- Тоді ходімо.
Пішли вони. Ліс ріс не далеко від їхнього дому – двадцять хвилин іти. Коли дотьопали, ввійшли вглиб, в ослика очі порозбігалися від побаченого: що два-три метри – сім‘я грибочків, по три, по чотири, по п’ять при купці. Були серед них і підосичники, і підберезники, і боровики, а ще сироїжки (брали тільки з голубими шапками) та лисички. Швидко обоє заповнили торбини, а тоді сіли собі на повалений стовбур, щоб відпочити. Аж тут білочка з’явилась, пристрибала вона до хлопців та й каже:
- Дайте мені хоч по одному грибку. Вийшла я недавно з дому, жодного грибка у своїй окрузі не побачила.
- То пошукай в іншому місці, ми собі назбирали, дві години ходили, мучились, спини згинали, - мовив ведмідь.
Схилила голову білка додолу. А ослик їй:
- Не сумуй. Дам я тобі три грибки. Ще багато залишиться в мене.
Лишив Іанчик грибки на стовбурі, де сидів.
- Ходи, - каже, - Чорна Лапо, мо’ ще назбираємо.
- Стомився я.
- Тоді додому?
- Так.
Не встигли зробити й десяти кроків, як перед ними їжачок-колючок,мов з-під землі, виріс.
- Добридень вам! – каже.
- Добридень, їжаче, - відповідають друзі-грибники.
- А що маєте в торбі?
- Гриби.
- А дасте хоч зо ри мені?
- Ну, певно, - каже ведмідь, - ми собі назбирали, дві години ходили по лісі, мучились, спини згинали.
Засмутився колючий, опустив очі додолу.
- Ходив у районі свого дому годину, - каже, - не знайшов грибів, таке враження, що їх косар косою скосив. А в мене троє діток. Будуть, мабуть, нині голодні.
- Не журися, їжаче, дам тобі дванадцять грибків, щоб кожному члену твоєї родини по три було, - мовив Іанчик.
Витяг гриби зі своєї торби й лишив їх на стежці, якою їжак ішов.
- Дякую уклінно, - мовив колючко.
- Як усе пороздаєш, то що додому принесеш? – спитав ведмідь.
- Та пів торби ще є.
Рушили вони далі. Аж тут лісникова жінка йде.
- Привіт, шановні, - каже.
- І ми вас вітаємо, - мовили ведмідь і ослик.
- Грибів назбирали?
- Так.
- А чи не поділилися б ви зі мною? Стара я, погано бачу, дві години ходила по лісі, нічого не знайшла. А мій чоловік, лісник колишній, захотів, щоб я йому юшки зі свіжих грибів зварила. Хворіє він.
- Можна зварити щось інше, - сказав на те ведмідь, - ми собі грибів назбирали, дві години ходили по лісі, мучились, спини згинали.
- Вибачте, - мовила старенька, розвернулась і пошкандибала до своєї хати.
- Заждіть,- каже Іанчик, - я дам вам грибів.
Зупинилася бабуся, ослик підійшов до неї і висипав до її торби решту тих грибів, які в нього лишилися.
- Хай швидко одужує ваш чоловік, - мовив. – Передавайте йому від нас вітання.
- Дякую, добра дитино, - сказала бабуся і сльоза радості покотилася по її зморщеній щоці.
- Що тепер принесеш додому? Де твій сюрприз? – спитав ведмідь ослика.
- Не буде сюрпризу. Але я не міг інакше вчинити.
- Я ж зміг!
- Мабуть, в тебе серце твердіше.
Коли залишилося зовсім трохи до виходу з лісу, вгорі голосно закувала зозуля. Грибарі-школярі зупинилися, знесли носи до неба. Зозуля впала перед ними, як грушка з гілки, й одразу перетворилася на красиву жінку в золотій сукні, зі синім шалем на голові.
- Вітаю вас! – мовила вона.
- І ми вас вітаємо, - відповіли ослик та ведмідь.
- А що, хлопці, назбирали грибів?
- Так, - сказав Чорна Лапа. – Тільки Іанчик всі свої гриби роздав. А в мене є. Ось, подивіться.
І показав жінці торбу. Плеснула вона тричі в долоні й зникла, наче ніколи й не стояла перед осликом і ведмедиком. Тієї ж миті Іанчик відчув, що торба в його руках якось поважчала. Заглянув до неї, аж там повно грибів, та всі товстенькі, свіженькі, чисті.
- Що за чудо? – мовив він. – Дивись, ведмедю!
Чорна Лапа глянув, скривився. Грибів у торбі ослика було більше, ніж у його, та й на вигляд вони були кращими.
- Мабуть, ця жінка, - сказав він, - якась фея.
- Так, і не якась, а добра фея.
- Пощастило тобі, Іанчику! - випалив Чорна Лапа. – Боровиків наклала тобі чарівна пані багато.Чого ж я не поділився своїми грибами? Обдарувала вона б і мене.
Приніс Іанчик торбу з грибами в дім. Побачила мама, зраділа.
- Які ж гарні! – мовила.
Вона зварила з дев’яти грибів юшку, а решту нанизала на три разки й повісила сушити, щоб мати з чого грибний суп взимку варити. Ослик розповів матусі про свою лісову пригоду. Вона обійняла його, поцілувала і сказала:
- Добрий ти, сину! Пишаюся тобою. Але без дорослих більше ніколи не ходи до лісу. Бо у ньому не тільки добру фею можна зустріти, а й лиху.
- Гаразд!
ID:
813073
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 08.11.2018 13:45:17
© дата внесення змiн: 29.08.2021 22:53:53
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дякую.
