Мокрого листя в багаття підкину,
Нехай воно пломінь хоч трішки вгамує.
Хай знищить та вб`є єдину причину,
Яка моє серце і душу руйнує.
Дим сірий, крізь листя і хмиз до небес
Мої почуття і думки вже відносить,
Чому грішний демон розлуки не щез,
Хто душу страждати мою нині просить?
Навіщо на шлях вже забутий ступив?
Хай жив, уві сні я...Там теж можна жити,
Любов розірвавши, думки зітру в пил,
Зі серцем розбитим, скажи, що робити?
Летить наді мною розвіяний прах,
То він до розлуки щитом був, бронею,
Тепер над руїнами білий лиш стяг,
Який увінчав із мотузкою рею.
На ній, мов пірат, кохання повисло,
І вітер бездушний його теліпає,
Лиш серце бунтує, наче навмисно,
Підбурює розум, що все пам’ятає.
