Ти знаєш, так часто буває, що очі не дзеркало зовсім:
Душа набагато складніша за пазли миттєвих образ
І я, помилившись навзаєм, сумую незграбно і досі,
Бо тільки підбитий на злеті наспівує осені джаз
У жовто-гарячих акордах твоїх нерозгаданих клавіш
Ховалася велич жіноча (беззахисне юне дівча),
Піддавшись пустому безумству я так прислуговував славі,
Що в тридцять таки не навчився торкатися ніжно плеча
Тонувши у губ павутині, не стукало серце у грудях:
Не карі дурманили - сині, та сині кохати не час
Та, попри усі заборони, безглузді людей пересуди,
Не здався і ти не вагайся - бо небо і сонце за нас!
Прагматичним то так, ще й дорослішим, досвідченішим. А талант ніде не подіти, хоча творіння з`являються рідше та доскошаліше, наче ексклюзивні, унікальної огранки діаманти.
цікаво, мені чомусь здається, що навпаки: з роками люди робляться більш прагматичними, хоча є і вийнятки на щастя 
