Покликало мене у поле жито,
Колоссям доторкнулось до грудей…
О, як мені хотілось просто жити!
Любити все: і землю, і людей!
Вітрець розправив житу довгі вуса
Й моє волосся радо підхопив.
Йому ж я вдячна й сонцю посміхнуся,
Де неба синь турбують голуби.
Вдихаю запах стиглої зернини
І відчуваю, як вона п’янить…
Висить безмовне небо… Ні хмарини…
Немов ніде-ніде нема війни!
15.08.2018.
Ганна Верес (Демиденко).